Главная » Як зробити » Тріщини в захисному шарі бетону

Тріщини в захисному шарі бетону

7.3. Технічна експлуатація стін будівель

Під час експлуатації стін будівлі необхідно забезпечувати: заданий температурно-воложистий режим всередині будівлі; справний стан стін для сприйняття навантажень (конструктивну міцність); усунення несправностей стін відповідно до виявлення, не допускаючи їх подальшого руйнування; теплозахист, вологозахист зовнішніх стін. Інженерно-технічні працівники виконавця послуг повинні знати конструктивну схему стін будівлі, проектні характеристики і міцність матеріалів стін, нормативні вимоги до конструкцій.

Не допускаються деформації конструкцій, відхилення конструкцій від вертикалі й осідання конструкцій, розшарування рядів кладки, руйнування і вивітрювання стінового матеріалу, провисання і випадання цеглин. Причини і методи ремонту встановлює спеціалізована організація. Припустима ширина розкриття тріщин у панелях 0,3 мм, у стиках - 1 мм. Цоколь будівлі має бути захищений від зволоження та обростання мохом; для цього шар гідроізоляції фундаменту має бути нижчим за рівень вимощення.

Для уникнення деформацій, руйнування і зволоження стін забороняється: кріпити до зовнішніх стін трамвайні, тролейбусні та інші відтяжки без спеціального проекту й узгодження (особливо це стосується великоблочних і панельних будівель); переміщувати, розбивати, свердлити, пробивати в несучих стінах великоблочних і панельних будівель дверні та віконні прорізи; пробивати цегельні стіни без узгодження з проектною організацією або без розробки спеціального проектного рішення; завішувати стіни килимами й іншими щільними матеріалами, установлювати меблі впритул до стін протягом першого року експлуатації великоблочних і панельних будівель, а також цегельних будівель, якщо їхня кладка відбувалася в зимовий період.

Не допускається ослаблення кріплень виступаючих деталей стін (карнизів, балконів, поясків, кронштейнів, розеток, тяг тощо), руйнування й пошкодження оздоблювального шару, у тому числі лицювальних плиток. Для запобігання руйнації облицювання, штукатурки й фарбованих шарів фасаду, слід не допускати зволоження стін атмосферною, технологічною, побутовою вологою. Не допускається покриття фасаду паронепроникним матеріалом.

Усі виступаючі частини стін (пояски, виступи, парапети, віконні й балконні відливи) повинні мати металеві покриття з оцинкованої покрівельної сталі або керамічних плиток із замуровуванням крайок у стіни (укоси) або в лицювальний шар. Захисні покриття повинні мати ухил не менше 3% і винос від стіни не менше 50 мм. Для запобігання висолам, лущенню, плямам тощо виконується своєчасне фарбування фасадів. Для запобігання появі іржавих

плям захисний шар повинен бути завтовшки 20 - 25 мм, надійна фіксація гнучкої арматури має бути 3 - 4 мм; через погане зчеплення арматури і бетону тріщини в захисному шарі не припустимі.

Жолоби, лотки, лійки й ринви повинні бути виконані як єдина водоприймальна система з дотриманням необхідних ухилів, для чого лежачі фальці загинають за ухилом, лотки в нижній частині заводять під жолоби, коліна і ланки ринв вставляють один в інший (верхні усередину нижніх).

Бажано водовідвідні пристрої по фасаду будівель монтувати з оцинкованої сталі. Якщо відсутній організований відвід води з покрівлі будівлі, то необхідно з періодичністю 1 раз на 3 місяці, а також після сильних дощів, вітрів, снігопадів, відлиг робити огляд зовнішньої крайки покрівлі будівлі біля карнизів або в місцях примикання покрівлі до парапетів. Не можна допускати потрапляння на розташовані нижче виступаючі частини будівлі води зверху. Покриття карнизів, парапетів й інших виступаючих елементів зовнішніх стін мусять мати ухили для відводу води. Верхню площину покриття виконують з оцинкованої сталі, спеціальної керамічної плитки, за допомогою цементного розчину та ін. Крім планових (загальних і профілактичних) оглядів усіх водовідвідних пристроїв, необхідно здійснювати й позапланові огляди - вести спеціальний контроль стану й функціонування водовідвідних пристроїв під час і після сильних дощів і відлиг. Слід звертати увагу на те, чи правильно встановлені водостічні вирви, чи не проливається вода з даху повз вирви, чи достатній перетин ринв і чи забезпечує він ефективне пропускання максимального обсягу приймача води з покрівлі, чи щільно з'єднані між собою окремі ланки ринв.

Основними видами несправностей стін є тріщини (поверхневі й глибокі), випинання і відхилення від вертикалі, зволоження, промерзання.

Причинами появи тріщин в стінах у процесі експлуатації є: зміна навантаження на стіни; зміна розрахункової схеми будівлі; руйнування матеріалів; нерівномірне осідання стін, викликане перевантаженням певних частин будівлі; температурні навантаження; вимивання ґрунту з-під підошви фундаменту ґрунтовими водами або водою з пошкодженої водопровідної, каналізаційної або теплової мережі; намокання та осідання ґрунтів під фундаментом внаслідок пошкодження вимощення, дренажу або підземних інженерних мереж; місцеве осідання стін, яке спричинене будівельними роботами безпосередньо біля будівлі, що експлуатується. Горизонтальні тріщини виникають внаслідок різкого місцевого осідання фундаменту. У такому разі треба негайно вжити заходів для підсилення основи. Вертикальні

тріщини, що розходяться зверху, утворюються, коли осідання однієї або обох частин стіни, починаючи від верхньої точки, поступово збільшується. Похилі тріщини, які зближуються вгорі, свідчать про осідання ділянки стіни між тріщинами. Залежно від того, як поширюється осідання фундаменту, тріщини можуть утворюватись не тільки в зовнішніх стінах, але також і у внутрішніх. Волосяні тріщини без зламу цегли під ними, ледь помітні на поверхні штукатурки. Вони виникають внаслідок осідання штукатурки при її затвердінні або в результаті порівняно невеликого осідання та перекосу стін і фундаментів; іноді вони бувають у швах кладки, на цеглі. Такі тріщини зазвичай безпосередньої загрози для будівлі не становлять, але при виявленні їх треба організувати нагляд за конструкціями.

Способи діагностики глибоких тріщин наступні: встановлення маяків, просочування повітря, за допомогою щупа.

Глибокі тріщини усувають ін'єкцією, створенням залізобетонних чи сталевих обойм, встановленням накладок.

Технологія створення залізобетонних обойм: очищення поверхні; установлення арматурного каркаса; встановлення анкерних болтів; установлення опалубки; бетонування. Бетонування може здійснюватися: а) з установленням і перестановкою опалубки по ярусах; б) процесом ін'єкції розчину під опалубку; в) торкретуванням без установлення опалубки.

Технологія створення сталевих обойм: очищення поверхні; встановлення кутників, приварювання накладок, установлення сітки й оштукатурювання або торкретування.

Технологія встановлення накладок: пробивання з обох боків стіни паза на глибину, що дорівнює товщині елемента кріплення, свердлення отворів, встановлення накладок і анкерних стрижнів; стягування конструкції, оштукатурювання. Для усунення випирання стін і відхилення від вертикалі може бути використана система «накладка - тяги - стяжна муфта».

За невеликого руйнування простінки можна не перекладати, а зміцнити сталевими обоймами, що складаються з вертикальних і горизонтальних елементів (рис. 17) [36]. Вертикальні стійки (1) виготовляють з кутника і зв'язують між собою горизонтальними металевими пластинами (2). Елементи з'єднують зварюванням. Необхідну міцність і жорсткість обойми за значної ширини простінків (В > 1,5ва) забезпечують встановленням додаткових стійок (3) у вигляді пластин, що стягуються шпильками (4). З'єднання кладки і обойми досягають також нагнітанням в тріщину цементного розчину.

Тимчасові кріплення перекриттів використовують для перекладання порушених простінків. Цегляну кладку нових простінків виконують з цегли підвищеної міцності (марка не нижча за 100) і цементного розчину марки 100. Для зменшення товщини швів щільно підганяють цеглу. Новий простінок армують металевими сітками. Щілину між новою і старою кладкою цементують розчином марки не нижче за 100. Для забезпечення контакту між старою і новою кладкою в щілину із свіжим розчином забивають сталеві пласкі клини. Розбирають тимчасові кріплення після тужавіння розчину не менше як на 50%.

Запобігання зволоженню стін і усунення його. Виділяють наступні види зволоження стін: крапельно-рідке, сорбційне, капілярне, електроосмотичне. Джерелами зволоження є атмосфера, ґрунт, техногенні процеси.

Способи захисту стін від зволоження: 1) ефективний догляд систем відводу води по фасаду будівлі; 2) сорбційне зволоження відбувається за наявності різниці температур і підвищеної вологості повітря; дифузія вологи відбувається в напрямку від більшого значення температури до меншого; у зоні конструкції, де температура може набути значення точки роси, відбувається утворення конденсату з його поглинанням матеріалом конструкції; для запобігання цьому виду зволоження необхідно з внутрішнього боку створювати у приміщеннях з підвищеною вологістю гідроізоляційне покриття (облицювання плиткою); 3) для запобігання капілярному зволоженню стін ґрунтовою вологою необхідно створювати горизонтальний гідроізоляційний шар між верхом фундаменту і низом стіни.

Шви великопанельних стін продуваються і промокають, якщо ущільнювач всередині них деформується. Цей дефект усувають ін'єкцією

цементного розчину з внутрішнього і зовнішнього боків шва або заповненням шва еластичними мастиками чи пластифікованим цементним розчином.

Промерзання зовнішніх панельних стін. Причинами промерзання зовнішніх панельних стін можуть бути: використання дефектних панелей з підвищеною щільністю; підвищена вологість панелей; надмірна інфільтрація повітря через негерметичні стики панелей; недостатня тепловіддача опалювальних приладів. Не слід опалювати приміщення за допомогою газової плити, тому що продукти згоряння газу містять велику кількість водяної пари, що призводить до зволоження огороджувальних конструкцій. З метою запобігання промерзанню зовнішніх панельних стін після сушіння їх необхідно утеплити. Часте промерзання панелі починається в карнизному вузлі. При промерзанні кутових стиків панелей кути додатково утеплюють мінеральною ватою або іншим утеплювачем та облицюванням (рис. 18).

Рис. 18 - Утеплення кутового стику панелей: 1 - стінова панель; 2 - жмут; 3 - цементний розчин; 4 - теплий бетон; 5 - ефективний утеплювач; 6 - опоряджувальний шар

Утеплення стикових з'єднань панелей можна здійснити: легким будівельним розчином по металевій або пластмасовій сітці; напилюванням теплоізоляційної суміші з оздобленням легким будівельним розчином по металевій або пластмасовій сітці; нанесенням легкої водонепроникної теплоізоляційної штукатурки; заливанням пінного теплоізоляційного матеріалу з оздобленням гіпсокартонною плитою. На зовнішню поверхню панелі можна нанести морозостійку гідрофобну фарбу, що не змивається і пропускає пару. Якщо спостерігається посилене продування і промерзання в кутах зовнішніх стін біля укосів віконних і дверних прорізів, то необхідно відбити штукатурку з укосів біля місць заповнення прорізів, щілини ретельно закрити клоччям, змоченим в гіпсовому розчині, після чого відновити штукатурку. Якщо спостерігається систематичне промерзання зовнішніх кутів будівлі, то їх необхідно заповнити ефективною теплоізоляцією або встановити в куті стояк системи опалення.

Корозія арматури в бетоні: прилади для оцінки корозії

Методи обстеження корозійного стану арматури ЗБК

Генеральний директор А. В. Пузанов,

ФБГОУ ВПО » Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет

Корозія арматури є одним з найбільш значущих факторів, що визначають фактичний технічний стан залізобетонних конструкцій, їх надійність і довговічність.

Корозійне пошкодження арматурної сталі призводить до наступних негативних наслідків:

  1. зниження зчеплення арматури з бетоном;
  2. утворення тріщин і руйнування захисного шару бетону, скалывающегося за рахунок розклинюючого дії продуктів корозії;
  3. зниження несучої здатності конструкцій в результаті зменшення перерізу арматури і бетону (при сколюванні захисного шару);
  4. можливості крихкого руйнування в разі розвитку піттінговой корозії та корозійного розтріскування високоміцної арматури.

В ході натурного технічного обстеження залізобетонних конструкцій наявність корозійного пошкодження арматурних стрижнів визначають за допомогою таких традиційних підходів.

  1. З виявлення зовнішніх ознак, що свідчать про розвиток корозії (тріщини в захисному шарі вздовж арматури, потьоки іржі, відшарування захисного шару бетону). Очевидно, що даний спосіб реалізуємо тільки на стадії сильного корозійного пошкодження.
  2. За результатами візуального огляду арматурних стержнів на ділянках розтину захисного шару. Явним недоліком даного методу є вибірковість контролю і необхідність порушення цілісності конструкцій.

Однак існують і методи неруйнівного контролю (НК) корозійного стану арматури, які широко застосовуються у зарубіжних країнах (США, Євросоюз та ін) і маловідомі в Росії. Про ці методи і піде мова в даній статті.

Метод потенціалу полуэлемента

В останні роки в Росії почали з’являтися прилади для оцінки корозійного стану арматури в бетоні неруйнівним методом. До них відносяться Canin+ (Proceq, Швейцарія) та АРМКОР-1 (НВП «Интерприбор», Росія). Зазначені прилади засновані на методі потенціалу полуэлемента і призначені для вимірювання потенціалу мікрогальванічної пари, який з’являється в результаті хімічної реакції між металом арматури і тілом бетону.

Прилади, засновані на цьому методі, використовуються в США і Європі, де вже давно доведена економічна доцільність їх застосування, з 1970-х років. Відомо, що і в Росії цей метод застосовується вже понад 10 років. Однак відсутність відповідних нормативно-технічних документів в нашій країні не дають методу отримати популярність і широке застосування. Перший і єдиний документ, який регламентує застосування зазначеного методу і прийнятий на території Російської Федерації, це галузевої дорожній методичний документ ОДМ 218.3.001-2010.

Для опису сутності застосування зазначеного методу НК коротко розглянемо основні причини корозії арматури в бетоні.

Загальновідомо, що основою захисної дії бетонів по відношенню до арматури є лужний характер вологи в капілярно-пористій структурі бетону, сприяє збереженню пасивного стану поверхні сталі. Таким чином, при високій щільності бетону, належної величиною захисного шару і відсутності пошкоджень (тріщини, відколи, каверни та ін.) арматура в бетоні зберігається в пасивному стані довгі роки і десятиліття.

Однак при підвищеної пористості бетону і агресивності (у тому числі вологості) зовнішнього середовища бетон не забезпечує захист арматури від проникнення агресивних агентів (наприклад, хлоридів), кислотоутворюючих рідин і газів.

Одним з основних факторів, що сприяють корозії арматури, є нейтралізація высокощелочной середовища бетону за рахунок обмінної реакції гідроксиду кальцію в бетоні з кислими газами в повітрі (в основному СО2). Цей процес (1) називається карбонізацією бетону:

Короткий опис статті: корозія бетону АРМКОР-1 — вітчизняний прилад для оцінки корозії арматури в бетоні арматура в бетоні, корозія арматури

Тріщини в захисному шарі бетону

Замовити бетон: (067) 674-4038

цілодобово та без вихідних

Стійкість бетону

Стійкість бетону — це здатність матеріалу довго зберігати свої властивості: вогнестійкість і жаростійкість, морозостійкість, стійкість бетону в хімічно агресивному водному і газовому середовищі, зберігати свої експлуатаційні якості при роботі в несприятливих умовах зовнішнього середовища без значних пошкодженнях і руйнуваннях. Особливо високе розширення тверднучого бетону (цементного каменя) відбувається в процесі утворенні гидросульфоалюміната кальцію (3caso4* ЗСаО * Al2o3 *30Н2О). Також корозія бетону може спостерігатися за наявності в повітрі вологи і різних кислих газів. Так, наприклад, сірчистий газ, що виходить з топок казанів, паровозів або з деяких хімічних апаратів, з’єднуючись з вологою повітря і парами води, утворює сірчисту кислоту, яка руйнує бетон так само, як і вільна кислота у водному середовищі. Процеси хімічної корозії бетону не можна розглядати поза зв’язком з фізичними і физико-хімічними процесами, що відбуваються в бетоні під впливом зовнішнього водного або газового середовища. Великий вплив, зокрема, надають об’ємні деформації, що виникають в результаті вологообміну (поглинання води та її пари), процеси заморожування і відтавання, просочування і фільтрації води, дифузійні процеси переміщення вологи в бетоні і так далі. Підвищення стійкості бетону незалежно від вигляду корозії досягається забезпеченням необхідної щільності і однорідності будови бетону. Наявність раковин і різного роду нещільності у вигляді відкритих або таких, що повідомляються між собою щілин, тріщин, що утворюються в результаті температурних або усадкових деформацій, найбільш сприяє виникненню і розвитку процесів корозії. Для підвищення стійкості бетону по відношенню до чисто хімічних процесів корозії необхідно не лише забезпечувати достатню щільність бетону, але і виробляти відбір вяжучих та заповнювачів, найбільш стійких в умовах даного виду корозії. Питання збереження арматури в бетоні нерозривно пов’язане з питанням стійкості бетону, тому його доречно буде розглянути тут же.

Збереження арматури в бетоні

Як правило, сталева арматура, увязнена, в бетоні не руйнується (але іржавіє) і може зберігатися у хорошому стані протягом досить тривалого часу. Збереження арматури пояснюється наявністю щілинного середовища в бетоні. Це справедливо лише для бетонів досить щільних, де унеможливлено доступу повітря безпосередньо до стрижнів сталевої арматури. Тому арматура в конструкції має бути покрита захисним шаром бетону, мінімальна товщина якого вагається від 10 (для тонкостінних і порожнистих плит, настилів) до 35 мм (для фундаментних черевиків). При несприятливому довкіллі (висока вологість, шкідливі гази і т. п.) товщину захисного шару слід збільшувати. Захисний шар має бути щільним, без яких-небудь тріщин або вад, інакше призначення його не виправдовується. Тріщини в захисному шарі відкривають доступ повітря безпосередньо до арматури, що викликає утворення плівки іржі, що супроводиться збільшенням її об’єму. Останнє викликає розтягуючі зусилля в бетоні, розтріскування і руйнування захисного шару, зі всіма негативними наслідками для довговічності залізобетонної конструкції.

Вогнестійкість і жаростійкість бетону

Під вогнестійкістю розуміють опірність бетону короткочасній дії вогню при пожежі. Під жаростійкістю розуміють стійкість бетону при тривалій і постійній дії високих температур в умовах експлуатації теплових агрегатів (жаротривкий бетон). Бетон належить до вогнестійких матеріалів. Внаслідок порівняно малої теплопровідності бетону короткочасна дія високих температур не встигає викликати значного нагрівання бетону та арматури, що знаходиться під захисним шаром. Значно небезпечніше поливання сильно розігрітого бетону холодною водою (при гасінні пожежі), вона неминуче викликає утворення тріщин, руйнування захисного шару і оголення арматури при дії високих температур, що продовжується. В умовах тривалої дії високих температур звичайний бетон на портландцементі не придатний до експлуатації при температурі вище 250°. Встановлено, що при нагріві звичайного бетону вище 250—300° відбувається зниження міцності з розкладанням гідрата окислу кальцію і руйнуванням структури цементного каменя. При температурі вище за 550° зерно кварцу в піску і гранітному щебені починають розтріскуватися внаслідок переходу кварцу при цих температурах в іншу модифікацію (тридиміт), що пов’язане із значним збільшенням об’єму зерен кварцу і утворенням мікротріщин в місцях зіткнення зерен заповнювача і цементного каменя. При подальшому підвищенні температури руйнуються і інші структурні елементи звичайного бетону. Науковими роботами, а також практикою встановлена можливість здобуття на основі портландцементу жаротривкого бетону, стійкого до температури 1100—1200° і більше.

Для цього в бетон необхідно вводити дрібномелені кремнеземні або алюмокремнеземні добавки, що зв’язують вільний гідроокис кальцію, що виділяється при гідратації цементу. У якості ж заповнювачів застосовують матеріали, що володіють достатньою мірою вогнетривкості і термостійкості, наприклад хромистий железняк, шамот, базальт, андезит, відвальний доменний шлак, туфи і цегельний щебінь. Максимальна температура, що витримується конструкціями, залежить, від вогнетривкості і термостійкості заповнювачів і тонкомолотих добавок. Так, при вживанні шамота і мелених добавок максимальна експлуатаційна температура жаротривких бетонів на портландцементі досягає 1100—1200°. При максимальній експлуатаційній температурі 700° можна як заповнювача бетону застосовувати базальт, діабаз, андезит, відвальний доменний шлак, артікський туф, бій глиняної цеглини, а як тонкомолотих добавки — пемзу, золу-віднесення, гранульований доменний шлак, цементівку. Для таких же температур (до 700°) допускається заміна портландцементу в бетоні шлако-портландцементом без введення в цьому випадку дрібномелених добавок. Для приготування жаротривкого бетону з експлуатаційною температурою до 1300—1400° слід застосовувати глиноземистий цемент з дрібним і крупним заповнювачами з шамота або хромистого железняка. Дрібномелені добавки для скріплення гідроокису кальцію в цьому випадку не потрібні. Як терпкий для жаротривкого бетону з максимальною температурою до 900—1000° можна застосовувати також рідке скло з кремнефтористим натрієм.

Стійкість бетону в хімічно агресивному водному і газовому середовищі

Цементний камінь в бетоні як компонент зазвичай менш стійкий, ніж кам’яні заповнювачі, що при дії на бетон хімічно агресивних агентів руйнується в першу чергу. Всі причини корозії бетону на портландцементі можуть бути зведені в наступні основні групи:

  • фізичне розчинення і винесення що фільтрує крізь бетон м’якою, прісною водою гідрата окислу кальцію та інших розчинних з’єднань, що входять до складу цементного каменя (явище вилуговування). Корозія цього вигляду пов’язана з прогресуючим зменшенням щільності бетону;
  • взаємодія компонентів цементного каменя, раніше всього гідрата окислу кальцію, з вільними кислотами, які можуть міститися у воді. В результаті цієї взаємодії утворюються відносно легко розчинні солі цих кислот (Caso4, СаСl2, Са(НСОз) 2 і ін.), що легко вимиваються водою з бетону;
  • взаємодія солей, що містяться в мінералізованих водах, зокрема сульфатних або магнезійних, із складовими частинами цементного каменя, наприклад Са(ВІН) 2, ЗСаО * А12О3 * 6Н2О; в результаті можуть відбуватися обмінні реакції з освітою в цементному камені нових з’єднань, легше розчинних у воді, ніж вихідні компоненти цементного каменя, наприклад утворення під дією сульфатних солей замість Са(ВІН) 2 легко розчинного гіпсу. Гіпс при кристалізації збільшується в об’ємі, що може привести до внутрішньої напруги і утворення тріщин, що підсилюють процеси корозії бетону та арматури.

Ротару:и даже после 45 лет Ваша кожа будет свежей и подтянутой, если...

Добавляю 1 каплю и СЕКС с мужем длится по 2-3 часа. Потенция железная!

Почему все аптеки молчат? Грибок ногтя боится как огня дешевого...

При простатите и вялой потенции никогда не трогайте свой...

Вам кричу! Если ноют колени и тазобедренный сустав cразу убирайте из рациона...