Главная » Як зробити » Твердіння бетону в зимових умовах

Твердіння бетону в зимових умовах

Бетонні роботи в зимових умовах

Курсовая на тему Бетонні роботи в зимових умовах

Бетонні роботи в зимових умовах

Які особливості бетонування при негативних температурах

Від вигляду і мінералогічного складу цементу залежить швидкість і глибина гідратації його зерен і, отже інтенсивність твердіння і кінцева міцність цементного каменя. Ці залежності будуть особливо великими за різних температурно- вологих умов, які мають місце при бетонуванні взимку. Тому раціональний вибір методу мал. 2.3.1 і режиму витримки | бетону в зимовий час треба проводити з урахуванням вигляду і мінералогічного складу цементу, а також вживаних добавок.

Гідратація цементу належить до екзотермічних, тобто супроводжується виділенням тепла, що при зимовому бетонуванні має велике практичне значення. Чим вищі активність цементу, його питома витрата і початкова температура бетону, тим при тверд інні більше виділяється тепло. Чим конструкція масивніше, тим відносно менше буде втрата тепла через поверхню, вище температура і тривалість охолодження. У масивних конструкціях тепловиділення дуже тривале, а кількість виділеного тепла настільки велика, що обігрівати бетон не потрібно (до 50° С).

Шкідливий вплив заперечливих температур на бетон в ранньому віці позначається в наступному.

По-перше, при замерзанні вода, що міститься в бетоні, вільна, замерзає, і, як тверде тіло, в хімічну сполуку з цементом не вступає; тому реакція гідратації, а отже, і твердіння бетону не відбувається. Якщо до замерзання твердіння не розпочалося воно не розпочнеться і після замерзання, а якщо почалося, то припиняється на якийсь час, доки вільна вода в бетоні перебуватиме в твердій фазі; у бетоні настає так званий анабіоз.

По-друге, замерзаюча вода на 9 % збільшується в обсязі ; у порах бетону розвивається великий тиск , чому структура бетону порушується.

По-третє (найголовніше), вода, що скоплюється на поверхні крупного заповнювача, при замерзанні утворює тонку крижану плівку, яка порушує зчеплення між заповнювачем і розчином, необхідне для монолітності бетону.

При відтаванні замерзла вільна вода перетворюється на рідину, твердіння бетону поновлюється, і в ньому відбуваються ті ж процеси, що і до замерзанні, але вже при його структурі, що змінилася.

Зниження кінцевої міцності буде тим більше, чим в ранішому віці настало замерзання бетону. Воно найнебезпечніше в період схоплювання цементу; в цьому випадку неминуче не тільки значне зниження міцності, але і помітне порушення структури бетону. Настільки ж шкідливі і багатократні замерзання і відтавання бетону на початку твердіння, що можливо на початку і кінці зими, коли відлига змінялася заморожуваннями. Наслідки морозу особливо великі, якщо передчасно замерзлий бетон після відтавання не піддавався спеціальному догляду .

Раннє замерзання сильно знижує зчеплення бетону з арматурою, що має особливо велике значення для конструкцій, динамічних й вібраційних навантажень, що піддаються дії.

Замерзання в ранньому віці зменшує щільність бетону, чому збільшується водопроникність й знижується стійкість бетону проти вилуговування, вивітрювання і інших шкідливих дій.

Залежність між віком і міцністю бетону при замерзанні з якого видно, що при заморожуванні бетону після досягнення їм деякого віку (6 діб при 15°), що іменується критичним, втрата міцності бетоном, що тверднув потім в нормальних умовах різко знижується і складає близько 15 % від R 28 .

Мал 1. Залежність відносної міцності бетону на портландцемент і | від температури| і тривалості прогрівання.

Якщо до заморожування витримувати бетон при температурі нижчої, ніж нормальна, цей термін збільшується, при вищій - зменшується. Оскільки |тому що| взимку застосовуються бетони, що готуються на цементах | з |із| різною інтенсивністю твердіння | в першу добу, те поняття про критичний вік краще замінити поняттям | критична міцність, прийнявши її в 25 % від марки бетону.

Мал. 2. Залежність відносної міцності бетону від часу витримки при заморожуванні.

Величина критичної міцності характеризує опірність бетону механічним діям що ж до щільності і водонепроникності, то порівняно невелике зниження їх буде лиш | при заморожуванні бетону після досягнення 40% міцності від марки бетону.

Технічними умовами заморожування допускається після досягнення бетоном не менше 50 % проектної міцності і не менше 5 МПа/см (для бетонів марки нижче 100), а для конструкцій пролітних будов мостів - не менше 70 % проектної міцності, якщо проектом споруди або виробництва робіт не передбачені вищі вимоги до міцності бетону до моменту його замерзання.

Основними завданнями при зимовому бетонуванні є прискорення терміну тієї, що розпалубила конструкцій й передача на них в зимових же умовах хоч би неповного розрахункового завантаження | .

Видалення бокових щитів опалубки (при роботі в теплицях або весні) допускається після досягнення бетоном міцності 25 МПа незалежно від марки бетону; при цьому розпалублений бетон обов'язково оберігають від втрати вологи (вкривають і поливають). У інших випадках розпалубила може проводитися при тій же міцності бетону, як і що укладається в літніх умовах. Опалубку і утеплення треба знімати не раніше охолодження бетону в зовнішніх шарах до +5° С, не допускаючи примерзання опалубки до бетону. Для зниження перепаду температур в телі масивів і уникнення поверхневих тріщин в бетоні розпалублені конструкції повинні тимчасово ховатися, якщо різниця температур поверхневого шару бетону і зовнішнього повітря складає 30° С біля конструкцій з Мп > 5 і 20° для інших.

Прискорення тверд і н ня бетону взимку має виключно велике значення. Воно може бути досягнуте за допомогою підвищення температури витримки бетону; застосування цементів підвищеної активності і відповідного мінералогічного складу; використання тих, що швидко тверднуть цементів | і бетонів; зменшення В/Ц і підвищення чистоти заповнювачів; збільшення тривалості перемішування; вібрації суміші при укладанні; використання прискорювачів твердіння | .

Взимку слід готувати бетонну суміш з мінімально допустимим за умовами легкоукладуваності водоцементним відношенням.

На інтенсивність твердіння бетону істотно впливає чистота заповнювачів. Особливо небезпечний взимку пісок, забруднений органічними домішками (звичайно гумусом), які не тільки знижують міцність розчину і бетону, але і уповільнюють твердіння в ранньому віці.

При збільшенні (до відомих меж) тривалості перемішування суміші відбувається повніша взаємодія між водою і зернами цементу, унаслідок чого прискорюється твердіння, дещо збільшується кількість того, що виділяється цементом тепла, підвищується міцність бетону, його однорідність, легкоукладуваність і водонепроникність. Тривалість перемішування суміші взимку проти норм літнього часу збільшується в середньому в 1,5 разу.

Вібрація дає можливість укладати жорсткішу суміш і при збереженні прийнятого В/Ц зменшити витрата цементу.

Прискорення тверд і н н я найефективніше досягається введенням в бетони і розчини прискорювачів: хлористого кальцію, а також соляної кислоти.

Прискорююче дію цих добавок полягає в підвищенні розчинності вапно портландцементу і прискоренні розкладання мінералів клінкеру.

Рекомендовані методи зимового бетонування залежно від виду конструкції а табл.1

ВИКОНАННЯ БЕТОННИХ РОБІТ У ЗИМОВИХ УМОВАХ

Особливості впливу зимових умов на процес твердіння бетону.

Під час виконання бетонних робіт зимовими вважаються умови, якщо середньодобова температура зовнішнього повітря знижується до + 5 °С, а протягом доби відбувається зниження температури нижче 0 “С.

Якщо температура від’ємна, внаслідок замерзання води в твердіючому бетоні припиняються фізико-хімічні процеси її взаємодії з цементом, тобто припиняється сам процес твердіння бетону. Крім того, збільшення об’єму льоду до води на 10 % призводить до виникнення внутрішніх сил, що порушують кристалічні новоутворення, які при відтаванні та подальшому твердінні в нормальних умовах повністю не відновлюються. Також порушується зчеплення із зернами заповнювача та арматурою, що знижує міцність бетону, його щільність, стійкість і довговічність, а в деяких випадках призводить до руйнування конструкції.

Вода в свіжоукладеній суміші починає замерзати з поверхні конст­рукції, виключаючи поступове поширення руйнівного процесу і її глиби­ну. Інтенсивність замерзання води залежить від температури зовнішнього повітря і бетонної суміші, швидкості вітру, об’єму пор у бетоні. Звичайно більшу стійкість до заморожування мають бетони з більшою щільністю.

Якщо бетон до замерзання набрав деякої міцності, то наведені вище процеси не впливають на нього негативно, і при подальшому відтаванні бетон у конструкції набирає потрібної міцності. У цьому випадку сили зчеплення в бетоні до моменту замерзання води мають бути більшими від внутрішніх сил, що розвиваються при утворенні льоду.

Мінімальну міцність, при якій замерзання бетону не є небезпечним, називають критичною. Значення критичної міцності залежить від класу бетону, виду конструкції та умов її експлуатації і становить у бетонних і залізобетонних конструкціях з ненапружуваною арматурою 50 % ма­рочної міцності для бетонів класів до В10, 40 % для бетонів класів В12,5…В25 і 30 % для бетонів класів В30 і вище; для бетонів з протиморозними добавками — 20 % марочної міцності.

Критична міцність бетону конструкцій, що піддаються відразу після вистоювання змінному заморожуванню і відтаванню (наприклад, при чергуванні холодних ночей і теплих днів), незалежно від його класу має бути не менше ніж 70 %, а в попередньо напружуваних — не мен­ше ніж 80 % марочної міцності.

Для конструкцій, до яких поставлені спеціальні вимоги щодо моро­зостійкості, газо- та водотривкості, та для таких, що піддаються відразу після вистоювання дії розрахункового тиску води, критична міцність має бути не менше ніж 100 % проектної.

Щоб забезпечити умови, за яких бетон набирає критичної міцності, застосовують спеціальні методи приготування, подавання, укладання і вистоювання бетону.

Приготування, транспортування й укладання бетонної суміші. Для твердіння бетону в зимових умовах треба, щоб укладена в опалубку бетонна суміш мала певну температуру і в ній були відсутні окремі мерзлі частинки заповнювача чи бетону. Якщо приготувати бетонну суміш на мерзлому піску і щебені, то після її укладання й ущільнення при відтаванні мерзлих частинок утворяться порожнини навкруги зе­рен заповнювача, і бетон буде нещільний, пористий, маломіцний.

Тому в зимових умовах температуру бетонної суміші підвищують до 35…40 °С, готуючи її на підігрітій до 40…90 °С воді і розморожених чи підігрітих до 20…60 °С заповнювачах. Як виняток можна застосо­вувати невідігрітим сухий щебінь чи гравій, що не має намерзлого льоду на зернах і мерзлих грудок (вологістю не більше ніж 1… 1,5 %) за умови, що при виході з бетонозмішувача бетонна суміш матиме задану температуру. Цемент і тонкомелені добавки вводять без підігрівання.

Існує певний порядок завантажування бетонозмішувачів. Спочатку в бетонозмішувачі подають половину потрібної води і разом з цим заван­тажують щебінь чи гравій, а після незначного перемішування додають пісок, цемент і воду до потрібного об’єму. Тривалість перемішування бетонної суміші для більшої її однорідності в зимових умовах збільшу­ють, як правило, в 1,5 раза порівняно з нормальними умовами.

Мета наведених обмежень температур складових і порядку заван­таження — запобігти швидкому тужавленню цементного тіста. Вимоги до температури бетонної суміші викликані потребою зменшити затужав- лення суміші й зберегти її рухливість, а також зменшити втрати тепло­ти, що є в суміші, під час транспортування.

Транспортувати бетонну суміш найбільш доцільно в швидкоперемі- щуваній закритій утепленій тарі значної місткості. Особливо ефективно застосовувати автобетоновози, пристосовані для перевезення теплої бетонної суміші з мінімальними втратами теплоти. Для транспортування бетонної суміші в зимових умовах застосовують також автосамоскиди із забезпеченням нагрівання суміші вихлопними газами.

Бетонна суміш втрачає багато теплоти при перевантажуванні. Тому в зимових умовах слід максимально використовувати можливості її постачання в конструкцію без перевантажень. Місця навантаження та розвантаження захищають від вітру, а засоби подавання суміші в конст­рукцію утеплюють.

Стан основи, на яку укладають бетонну суміш, та спосіб укладання ма­ють бути такими, щоб не допустити як замерзання суміші в стику з осно­вою, так і деформацій основи (при укладанні суміші на грунти, що здима­ються). Для цього основу до укладання суміші відігрівають і оберігають від замерзання до набирання новоукладеним бетоном потрібної міцності.

Опалубку й арматуру очищають від льоду і снігу. Для цього не можна застосовувати гарячу воду і пару, що зумовлюють утворення намерзлого льоду. В морози нижче — 10 в С арматуру діаметром більше ніж 25 мм, а також виконану з прокатних профілів відігрівають до температури +5 °С гарячим повітрям під легким поліетиленовим по­криттям чи індукційним нагріванням.

Укладають бетонну суміш безперервно і високими темпами, щоб до закінчення процесу суміш мала потрібну температуру (не менше ніж 2 “С, а при вистоюванні методом термоса — передбачену розрахунка­ми). Для цього роботи ведуть на невеликих захватках (ділянках), на­магаючись, щоб укладений шар швидко закривався наступним. Після укладання останнього шару бетон відразу вкривають.

У деяких випадках ефективно укладати в конструкцію бетонну суміш, попередньо підігріту до температури 80 °С. Це роблять безпосередньо перед її укладанням на будівельному майданчику, застосовуючи елект- ророзігрівання при напрузі 120…380 В протягом 5… 15 хв.

Для організації електророзігрівання суміші на будівельному майдан­чику обладнують установку з трансформатором, розподільним щитом і пультом керування. Електророзігрівання суміші виконують пластин­частими електродами в бункерах чи баддях або за допомогою опускних електродів у кузовах автосамоскидів, а інколи в спеціальному устатку­ванні безперервної дії (рис. VIII.26). Тривалість подавання й укладання гарячої бетонної суміші обмежують до 20 хв у зв’язку з втратами рухливості.

Вистоювання бетону. При зведенні монолітних конструкцій у зимо­вих умовах застосовують різноманітні ефективні й економічні методи вистоювання бетону, що дають змогу забезпечити високу якість конст­рукцій. Ці методи поділяють на три основні групи: 1) методи, що засно­вані на використанні початкового вмісту теплоти у бетонній суміші і тепловиділенні цементу при твердінні бетону — методи термоса; 2) ме­тоди, що забезпечують зниження температури замерзання води в бетоні введенням у суміш під час її приготування протиморозних хімічних добавок; 3) методи, що забезпечують інтенсифікацію твердіння бетону через прогрівання чи обігрівання. Ці методи можна комбінувати.

Вибір того чи іншого методу вистоювання бетону в зимових умовах залежить від виду та масивності конструкції, виду і складу бетону, зовніш­ніх умов виконання робіт, технічної та енергетичної забезпеченості та інших чинників.

Методом термоса витримують масивні бетонні та залізобетонні конструкції, модуль поверхні яких не перевищує: б — при укладанні суміші на портландцементі; 10 — на швидкотверднучому портландце­менті (модуль поверхні конструкції визначається відношенням площі відкритої поверхні конструкції до її об’єму).

Бетонну суміш температурою 15…40 °С укладають в утеплену опалуб­ку. За рахунок теплоти, внесеної бетоном, та теплоти, що виділяє цемент (явище екзотермії), бетон набирає критичної міцності раніше, ніж у будь-якій частині конструкції, температура бетону знизиться до 0 “С.

За теплотехнічними розрахунками визначають термін вистоювання, вид теплоізоляційного покриття, а в необхідних випадках також початкову температуру укладеної бетонної суміші та технологію її укладання із забезпеченням потрібної температури укладеної суміші

Розрахунки для конструкцій з модулем поверхні (Мп ) від 3 до 12 ви­конують за формулою теплового балансу Скрамтаєва.

Де — тривалість вистоювання бетону, год; k —коефіцієнт теплопере­дачі опалубки чи покриття неопалубленої поверхні бетону, Вт/(м 2 *К); Мп — модуль поверхні, м -1 ; tб.ср — середня температура бетону за період його вистоювання, К; — середня температура зовнішнього повітря за період вистоювання бетону, К; с — питома теплоємність бетону, кДж/(кг • К); — об’ємна маса бетону, кг / м 3 ; — почат­кова температура укладеної бетонної суміші, К; — температура бетону в кінці вистоювання його, К (для бетонів без протиморозних добавок доцільно брати не нижче ніж 278 К); q — екзотермія (тепло­виділення) 1 кг цементу за час твердіння бетону, кДж кг; Ц — витра­ти цементу на 1 м 3 бетону, кг.

Коефіцієнт теплопередачі опалубки чи покриття неопалубленої поверхні

де — коефіцієнт теплопередачі біля зовнішньої поверхні огорожі, Вт/(м 2 * К); — товщина кожного шару огорожі, м; – — коефіцієнт теплопровідності матеріалу кожного шару огорожі, Вт/(м 2 *К).

Для визначення середньої температури бетону за час його вистою­вання користуються емпіричною залежністю

Метод термоса найбільш економічний і простий, оскільки не потре­бує устаткування для обігрівання бетону в конструкціях, його обслуго­вування і витрат електроенергії, пари, палива.

Різновиди описаного методу — гарячий термос і термос із застосуван­ням хімічних добавок — дають змогу поширити його на конструкції з більшим Мп.

Гарячий термос полягає в укладанні бетонної суміші, попередньо розігрітої до температури 60…80 “С та ущільненої в гарячому стані, і наступному термосному вистоюванні. Такий метод застосовують при зведенні конструкції з Мп<12.

Розбирають опалубку при температурах бетону, що близькі до тем­ператури його замерзання, але обов’язково до примерзання опалубки до бетону.

Другий метод передбачає використання сумішей 3 хімічнимидобавками, що прискорюють твердіння бетону, знижують тем­пературу замерзання рідкого ком­понента бетонної суміші та забез­печують твердіння бетону при температурі нижче 0 °С.

Як добавку застосовують вуг­лекислий калій-поташ (К2С03), нітрит натрію (NaNo2), хлорид кальцію (СаС12), а також нітрит кальцію — сечовину, аміачну воду (NН4ОН), нітрит-нітрат-хлорид каль­цію та ін.

Хімічні добавки кількістю до 2…3 % маси цементу діють як приско­рювачі твердіння (табл. VIII.5).

При їх застосуванні бетонну суміш температурою 25…35 °С уклада­ють в утеплеі.у опалубку, якщо температура зовнішнього повітря ста­новить -15…-20 °С, і після віброущільнення накривають теплоізолювальними матеріалами. Прискорене отримання критичної міцності у більш короткі терміни дає змогу застосовувати метод термоса для конст­рукцій з Мп до 8, якщо бетони на портландцементі.

Введення більшої кількості добавок (від 3 до 15 % маси цементу) знижує температуру замерзання суміші, завдяки чому бетон твердне при низьких температурах (від -5 до -25 °С) (табл. VIII.6). У цьому випадку добавки називають протиморозними.

Бетонні суміші з протиморозними добавками укладають і ущільню­ють так само, як і бетонні суміші без добавок. Температура бетонної суміші становить при цьому 3…15 °С.

Бетони з протиморозними добавками допускається застосовувати, якщо забезпечено набрання ними до замерзання критичної міцності не менше ніж 20 % марочної. Для бетонів з добавками поташу чи нітриту натрію критичну міцність беруть як для бетонів без добавок.

У зв’язку з тим що при температурах менше ніж 0 “С вода має низь­ку активність, твердіння бетону при низьких температурах уповільнене (табл. VIII.7).

У разі бетонування армованих конструкцій перевагу надають добав­кам, що не викликають корозії арматури (поташ, нітрит натрію), а хло­риди використовують для неармованих конструкцій.

Бетони з протиморозними добавками не можна застосовувати при спо­рудженні конструкцій, що підлягають динамічним навантаженням; з попе­редньо напружуваною арматурою; розміщених у зоні змінного рівня води; залізобетонних, що експлуатуються в агресивних середовищах, зонах блу­каючих струмів, під напругою постійного струму та в інших випадках.

Слід також урахувати, що наявність добавок може спричинити появу на поверхні конструкції висолів.

Електропрогрівання бетону застосовують для конструкцій з Мп від 8 до 20, а також для інших у разі потреби прискорити твердіння бетону.

Суть електропрогрівання полягає у використанні теплоти, що виділя­ється в бетоні в процесі проходження через нього змінного електричного струму. (Постійний струм непридатний, тому що викликає електроліз води.) Укладену й ущільнену суміш через 1 …2 год вмикають до електро­мережі за допомогою металевих електродів. Перетворення електроенергії на теплову здійснюється безпосередньо в бетоні.

Режим прогрівання складається з трьох основних періодів: розігрі­вання ізотермічного витримування ; остигання (рис. VIII.27). Для економного використання енергії загальну тривалість електропро­грівання т4 (тривалість підключення бетону до електромережі) для бетону з Мп від 8 до 15 визначають з умови забезпечення потрібної критичної міцності бетону до кінця його охолодження Конструкції з Мп> 15 витримують під напругою до набирання ними потрібної кри­тичної міцності.

Розігрівання — один з найбільш відповідальних періодів прогрі­вання. При високих швидкостях розігрівання в бетоні відбуваються структурні руйнування внутрішнім тиском, що виникає через швидке розширення внутрішньої пари води і повітря; температурне розширен­ня твердих частинок; інтенсивне випаровування вологи з поверхні бе­тону. Через це швидкість розігрівання бетону обмежується:

Обмежується також і температура бетону, перевищення якої призво­дить до утворення тріщин від неоднорідності температурного поля, не­достатнього набирання міцності для бетону на портландцементі не більше ніж 80 °С, на шлакопортландцементі — не більше ніж 90 °С

Максимальну температуру бетону при периферійному прогріванні, а також рамних і каркасних конструкцій з жорсткими стиками беруть не більше ніж 40 °С, а для масивних конструкцій визначають з умови отримання в них рівномірного температурного поля.

Швидке остигання бетону також може спричинити додаткові темпе­ратурні напруження, що пошкоджують бетон, тому швидкість остигання обмежується:

Температуру розігрівання регулюють зміненням напруги Оскільки питомий електричний опір бетону залежить від його температури, кіль­кості води і концентрації електролітів в одиниці обсягу, то на початку розігрівання ця величина зменшується, а з твердінням бетону (через 3. 3,5 год) починає значно збільшуватись Щоб умови прогрівання конструкції були рівномірні, через певні проміжки часу збільшують напругу. Для цього застосовують трансформатори для прогрівання бетону зі зміною напруги (наприклад, східчасті трансформатори зі змі­ною напруги 49 — 60 — 80—121 В).

Для автоматичного витримування заданого режиму застосовують їм пульсне подавання напруги (рис. VIII.27, в). За допомогою спеціальних датчиків, установлених у бетоні, електроди періодично вмикаються і ви­микаються, регулюючи температуру ізотермічного витримування; в моменти недопустимого підвищення температури електромережа вимикається.

Швидкість остигання бетону регулюють підбором теплоізоляції його поверхні залежно від температури зовнішнього повітря.

При електродному прогріванні застосовують різні види електро­дів. пластинчасті, смугові, стрижневі, плаваючі й струнні.

Пластинчасті електроди належать до поверхневих. їх роблять з пластин покрівельного заліза чи сталі, що нашивають на внутрішню, прилеглу до бетону, поверхню опалубки. Розміщені з протилежних бо­ків конструкції електроди підключають до різнойменних фаз струму (рис. VIII.28, а) Внаслідок проходження струму бетон нагрівається За допомогою пластинчастих електродів прогрівають малоармовані конструкції незначної товщини (стіни, колони, балки тощо).

Смугові електроди виготовляють із сталевих смуг 20…50 мм зав­ширшки; їх нашивають на внутрішню поверхню дерев’яної опалубки через 100…200 мм Після вмикання до різнойменних фаз струму елект­родів, що розміщені з протилежних боків конструкції (рис. VIII 28, б), теплота виділяється у всьому обсязі бетону. Вмикання різнойменних фаз струму до сусідніх електродів (рис. VIII.28, в, г) забезпечує пери­ферійне прогрівання бетону в шарі, товщина якого дорівнює половині відстані між електродами. Внутрішня частина бетону при цьому тверд­не за рахунок початкового теплового вмісту, екзотермії цементу і притоку теплоти від розігрітих периферійних шарів. Периферійне прогрівання по контуру застосовують для конструкцій будь-якої маси. Зводячи тон­костінні конструкції (плита, стіни, підлоги та інші конструкції до 20 см завтовшки), смугові електроди розміщують з одного боку конструкції.

Доцільно користуватися інвентарними електродними панелями зі смуговими електродами (рис. VIII.28, є), а також робити смугові елект­роди напиленням металу на поверхню палуби опалубки з фанери.

Стрижневі електроди — сталеві прутки діаметром 4… 10 мм, що встановлюють в тіло бетону перпендикулярно до поверхні конструкції по одному чи окремими плоскими групами (рис. VIII 28, д, є). Електроди встромляють на потрібну глибину в укладену бетонну суміш або, ще до укладання суміші, установлюють у попередньо підготовлені отвори в опалубці. Кінці електродів мають виступати на 8…10 см над утеплен­ням поверхні бетону; їх з’єднують із струмопровідними проводами за допомогою м якого сталевого (діаметром 1 ..1,5 мм) чи алюмінієвого дроту Стрижневими електродами прогрівають будь які конструкції.

Плаваючі електроди виготовляють із сталі діаметром б… 12 см_ і заглиблюють у поверхню укладеної бетонної суміші на 3…4 см. їх застосовують в основному для прогрівання плоских конструкцій (під­логи, плити) і периферійного прогрівання верхньої (неопалубленої) поверхні масивних конструкцій.

Струнні електроди виготовляють з арматурної сталі діаметром 4.„16 мм. Перед бетонуванням паралельно поздовжній осі конструкції окремими, розташованими одна за одною, ланками 2,5…3,5 м завдовж­ки установлюють по дві-три струни. Один з кінців кожної струни загина­ють під прямим кутом, виврдять на поверхню конструкції і підключають до різнойменних фаз струму (рис. VIII.28, ж) Одним з електродів може бути металева чи оббита листовим залізом опалубка.

Як електроди використовують також арматуру, підключену до нульо­вої фази. Для запобігання пересушенню пристрижневих зон бетону і зменшення його зчеплення з арматурою напруга має бути до 85 В. Якщо арматура не використовується як електроди, занулювати чи зазем­лювати її не треба, бо в такому разі виникає нерівномірність температур­ного поля і підвищується електрична потужність.

Відстань між електродами для запобігання пе­регріванню бетону має бути не менше ніж 20…25 см при напрузі до 65 В і 30…40 см — при більших напругах (до 106 В) Небезпека місцевого перегріван­ня зменшується, якщо електроди розташовані група­ми (до кожної фази мережі під’єднують не один, а трупу електродів)

Для рівномірного прогрівання конструкції рег­ламентуються мінімальні відстані між електрода­ми й арматурою при початковій напрузі прогрівання 52, 65, 87, 106, 220 В відповідно 5, 7, 10, 15, 20 см. Якщо забезпечити ці відстані неможливо, ближні до арматури групи електродів ізолюють. Обмежується також найбіль­ша відстань (100 мм) між електродами і робочим швом.

Устаткування для електропрогрівання складається з трансфор­матора, розподільних щитів і софітів (дошки 3 .4 м завдовжки з рам­ками) На рамках монтують проводи фаз струму, до яких приєднують провідники від електродів. Потужність трифазного трансформатора, розподільних щитів і софітів (дошки 3…4 м завдовжки з рамками). На рамках монтують проводи фаз струму, до яких приєднують провідники від електродів. Потужність трифазного трансформатора 50…60 кВт за­безпечує добове прогрівання 11.. 12,5 м 3 бетону при Мп = 10

Індукційне прогрівання (рис VIII.29) застосовують для густо- і рів- номірноармованих конструкцій балок, ригелів, прогонів, колон та склад­них монолітних стиків. Для цього навколо залізобетонного елемента влаш­товують спіральну обмотку — індуктор з ізольованого проводу – і вми­кають до мережі. Під дією змінного електричного струму сталева опалуб­ка чи арматура, що виконує роль осердя (соленоїда), нагріває і передає теплоту бетону Індуктор улаштовують до укладання бетонної суміші, що дає змогу попередньо відігрівати ним арматуру і металеву опалубку Інфрачервоне обігрівання (рис. VIII.ЗО, а…г) бетону застосовують при влаштуванні конструкцій із значним модулем поверхні (стін, плит), стиків, забезпечуючи протягом кількох (до 15) годин твердіння, міц­ність бетону до 70 %. Суть методу полягає в передачі бетону теплоти у вигляді променевої енергії електромагнітних хвиль 0,76.. 100 мкм зав­довжки Для бетонних робіт генераторами інфрачервоного випроміню­вання є трубчасті металеві та кварцові випромінювачі.

Контактне обігрівання бетону виконують переважно із застосу­ванням нагрівальних (термоактивних) опалубок (рис. VIII.31). За цим методом теплота передається контактним способом від поверхні опалуб­ки до поверхні бетону конструкції Термоактивні опалубки мають у своєму складі нагрівальні елементи, що встановлені із зовнішнього боку опалубки; нагрівальні проводи та кабелі, сітчасті нагрівники, трубчасті електронагрівальні елементи (ТЕНи) тощо. Із зовнішнього боку нагрі­вальні елементи теплоізолюють. На термоактивну опалубку подається електричний струм напругою 40 .127 і 220 В. Ті частини конструкції, які не перекриті термоактивною опалубкою, покривають гнучкими термоактивними матами (рис VIII.31, г) чи гнучким теплоізоляційним покриттям із склотканини й скловати Для цього також застосовують дощаті щити з додатковим утепленням.

Конвекпшвие обігрівання — це таке, при якому теплова енергія до бетону передається за допомогою теплого повітря чи пари. Бетон до набрання міцності вистоюють у тепляках, що є тимчасовими огороджу- вальними конструкціями чи спорудами (рис. VIII.30, є) Тепляки бу­вають об’ємні, що охоплюють всю конструкцію, та секційні, що огороджу­ють тількичастину конструкції Тепляки виконують з фанери, брезенту чи полімерної плівки. Останнім часом для їхнього влаштування засто­совують надувні двостінні конструкції з синтетичних матеріалів За допомогою електричних чи парових калориферів у тепляках підтриму­ють потрібні температуру (від 5 до 15 °С) і вологість

У тепляках бетонують конструкції тоді, коли на відкритому повітрі це робити неможливо (чи потрібні значні перерви для обігрівання ро­бітників, чи знижується якість бетону при значному морозі, наприклад до -60 °С).

При обігріванні бетону парою між огорожею (два шари бетону чи інвентарні щити) й опалубкою чи поверхнею бегону (рис VIII.ЗО, е) залишають порожнину не менше ніж 15 см завширшки, яку заповню­ють насиченою парою низького тиску (0,05…0,07 МІІа) з максималь­ною температурою до 70…95 °С. Режим обігрівання бетону передбачає швидкість розігрівання не більше ніж 5… 10 °С год, ізотермічне висто­ювання й остигання із швидкістю до 10 °С/год. Цей спосіб застосову­ють, якщо на будмайданчику є достатня кількість пари і температура повітря не нижче ніж -15 °С для немасивних конструкцій.

Ротару:и даже после 45 лет Ваша кожа будет свежей и подтянутой, если...

Добавляю 1 каплю и СЕКС с мужем длится по 2-3 часа. Потенция железная!

Почему все аптеки молчат? Грибок ногтя боится как огня дешевого...

При простатите и вялой потенции никогда не трогайте свой...

Вам кричу! Если ноют колени и тазобедренный сустав cразу убирайте из рациона...