Главная » Як зробити » Умовний знак бетон на розрізі

Умовний знак бетон на розрізі

Топографічні умовні знаки

Автор работы: j*********@rambler.ru

Тип работы: реферат

topografichni_umovni_znaki.doc

для знаків, які мають правильну геометричну форму (трикутник, квадрат, прямокутник, коло, зірка тощо), геометричний центр знака;

Рис. 40. Приклади позамасштабних умовних знаків для масштабів 1:500 і 1:1000:

1 – пункти тріангуляції; 2 – пам’ятники; 3 – бензоколонки; 4 – блискавковідводи; 5 – пункти полігонометрії; 6 – скелі-останці; 7 – знаки кілометрові; 8 – вишки нафтові; 9 – репери ґрунтові; 10 – колонки гідравлічні; 11 – окреме дерево хвойне; 12 – ліхтарі електричні на стовпах; 13 – устя експлуатаційних шурфів; 14 – вітряки кам’яні; 15 – двигуни вітряні; 16 – знаки берегової сигналізації постійні; 17 – берегові навігаційні вогні; 18 – заводські і фабричні труби; 19 – знаки з релігійним зображенням; 20 – фонтани

для знаків у вигляді перспективного зображення об’єкта – середину основи знака;

для знаків із прямим кутом в основі – вершину кута знака;

для знаків у вигляді сполучення декількох фігур – геометричний центр нижньої фігури.

Пункти державної геодезичної мережі і астрономічні пункти закріплені на місцевості центрами, координати яких відомі, тому їх розміщують точно за координатами і умовні знаки викреслюють особливо уважно. Для їх викреслювання спочатку рекомендується викреслити допоміжну сітку через певні інтервали у відповідності із розмірами знаків. Для цього скошений край трикутника синусного приладдя суміщають з головною точкою, прикладають лінійку до довгого катета трикутника і при незмінному положенні лінійки пересувають трикутник вверх і вниз на задані відстані. Спочатку проводять горизонтальні лінії, а потім вертикальні. Отримавши сітку, викреслюють той чи інший знак олівцем і тушшю. Відповідні назви пунктів повинні підписуватись, коли для цього є достатньо місця.

Подібним чином викреслюють й інші позамасштабні умовні знаки. Із набуття навичок допоміжне розграфлення не виконують, деталі умовних знаків викреслюють на око. Складні за накресленням знаки можна попередньо викреслити олівцем.

Оскільки розміри і форма однотипних позамасштабних умовних знаків однакові, то для їх швидкої побудови зручно використовувати трафарети.

Контролюють розміри умовних знаків вимірювальною лупою або шкалою товщин.

5.5. Викреслювання лінійних умовних знаків

Лінійні умовні знаки залежно від їх форми викреслюються пером, рейсфедером, кривоніжкою за допомогою лінійок і синусного приладдя. Лінії повинні бути чіткими, мати необхідну налитість і товщину (рис. 41).

Зображені однією лінією річки і струмки викреслюються із поступовими потовщеннями. Для цього лінію попередньо поділяють зележно від довжини на декілька рівних відрізків, потім у напрямку від витоку до гирла викреслюють кривоніжкою три чверті кожного відрізка так, щоб наступний був товщим попереднього на 0,1 мм. Проміжки плавно заливають пером.

При викреслюванні доріг вісь умовного знака повинна точно відповідати місцерозміщенню дороги в натурі. Прямі ділянки

Рис. 41. Приклади лінійних умовних знаків для масштабів 1:500 і 1:1000:

1 – залізниці монорейкові; 2 – автомобільні дороги з покриттям (щебінь); 3 – польові та лісові дороги; 4 – ЛЕП високої напруги на залізобетонних фермах; 5 – ЛЕП високої напруги на дерев’ яних стовпах; 6 – електрокабелі підземні низької напруги; 7 – водопровід наземний на ґрунті; 8 – каналізаційна мережа підземна; 9 – газопровід підземний із глибиною залягання труб; 10 – огорожі металеві висотою менше 1 м; 11 – огорожі дерев’яні; 12 – огорожі з дротяної сітки; 13 – межі областей та межові знаки; 14 – межі земель селищних та сільських рад; 15 – межі землекористувань та землеволодінь

залізних доріг, автострад, шосе, покращених ґрунтових доріг викреслюються за допомогою синусного приладдя. Криволінійні ділянки доріг викреслюють одинарною чи подвійною кривоніжкою або креслярським пером по лініях олівця. Дорожню мережу можна також викреслювати рейсфедером, встановивши між стулками проміжок, який дорівнює товщині знака дороги. При викреслюванні двох паралельних пунктирних ліній слід пам’ятати, що на заокругленнях зовнішня ланка зберігає розмір умовного знака, внутрішня ж буде дещо коротшою, причому обидві ланки обмежуються радіусами сектора. Всі дорожні споруди, а також буквенні і цифрові позначення, які розривають умовний знак дороги, викреслюються перед наведенням тушшю умовного знака. Матеріал покриття доріг позначають буквенними індексами: А – асфальт, асфальтобетон, Г – гравій, К – камінь, Щ – щебінь і т. п.

Трубопроводи, як і інші комунікації, зображують на планах та картах з поділом на наземні, підземні і підводні. Наземні трубопроводи наносять суцільними лініями, підземні – штриховими з однаковою довжиною ланок, прокладеними над та під водою по блакитному фону. У розривах умовних знаків трас підписують призначення трубопроводів. Наприклад, для водопроводів – В, каналізаційних мереж – К, газопроводів – Г, теплових мереж – Т, нафтопроводів – Н тощо.

Умовні знаки огорож складаються із ліній, у розривах яких поміщені доповнення у вигляді кружків, штрихів, хрестиків і т. п. Розмітка для нанесення доповнень виконується за допомогою смужки паперу із нанесеними на її край відповідними поділкуваннями за допомогою циркуля, а інколи на око. Лінії огорож викреслюють рейсфедером, а деталі знаків – пером.

Умовні знаки ліній зв’язку, електропередач, кордонів та меж складаються із основних ліній, які викреслюються у першу чергу, і відповідних значків. Їх рекомендується наносити на основну лінію за допомогою трафарета або виготовленого на вузькій смужці паперу шаблона. Найбільш складним і відповідальним для побудови і викреслювання є умовний знак державного кордону, вісь якого повинна точно відповідати дійсному положенню кордону на місцевості.

5.6. Викреслювання і розміщення написів

Викреслювання і розміщення написів на картах і планах має суттєве значення. Від того, наскільки правильно вибраний шрифт, в якому місці і в якому напрямку розміщується напис, часто залежить читабельність не тільки самого підпису, але і об’єктів, до яких він відноситься, або які знаходяться поблизу. Дуже багато підписів створюють розмаїтість і закривають собою основний зміст карт і планів. Тому при створенні цих матеріалів важливо обмежитись необхідними написами і дотримуватись загальноприйнятих правил шрифтового оформлення і розміщення підписів.

Шрифти підбираються залежно від масштабу топографічних планів і карт у відповідності із зразками, передбаченими таблицями умовних знаків.

У зв’язку із великою кількістю написів для полегшення їх читання і виділення найбільш важливих використовують різні шрифти, які відрізняються за своєю формою, величиною, кольором, орієнтуванням.

Звично із формою і розміром шрифту пов’язують величину або відносне значення об’єктів, скажімо, людність або адміністративне значення населених пунктів, з іншими ознаками шрифтів – якісні відмінності об’єктів. Наприклад, колір підписів дозволяє виділити окремі елементи місцевості. Так, написи блакитного кольору відносяться до гідрографії, коричневого – до рельєфу і т. п.

Всі підписи на картах і планах даються у повній або скороченій формі. У повній формі пишуться власні назви об’єктів (за виключенням деяких найбільш розповсюджених слів, як от, “Верх.”, “Вел.”, “Ниж.”, “Мал.”), а у скороченій – різноманітні їх характеристики. При скороченні підписів слід керуватися регламентованим “Переліком умовних скорочень”.

Пояснювальні підписи належить розташовувати, як правило, горизонтально, праворуч тих об’єктів, які вони характеризують, та в місцях найменшого завантаження іншими об’єктами. Щоб уникнути перекриття умовних знаків інших важливих об’єктів, в окремих випадках назви населених пунктів дозволяється розміщувати зліва, зверху або знизу. Якщо населений пункт має дві назви – офіційну та місцеву, то розміщують обидві, причому офіційну – над місцевою, взятою у дужки. Підписи назв вулиць та провулків розташовуються по осі їхнього зображення, основою літер на південь або на схід. Пояснювальні підписи будівель розміщуються всередині контурів споруд, посередині, паралельно їх довгим сторонам.

Назви річок розміщують паралельно їх руслу, плавно, декілька разів. Якщо річка зображається у дві лінії і її ширина дозволяє розміщувати підпис у межах дзеркала води, то назва дається посередині русла. Підпис назви річки з притоками слід давати шрифтом більшого розміру, ніж приток.

Підписи фізико-географічних об’єктів, які займають велику площу (низовини, височини, плоскогір’я, плато, моря, озера, водосховища і т. п.) розміщують по прямих або плавних кривих лініях у напрямі найбільшого їх простягання. При необхідності написи даються розбивкою, але повинна бути забезпечена їх висока читабельність, тобто чіткий зв’язок між буквами.

Букви напису не повинні перекриватись умовними знаками. Перетин підписами знаків державних кордонів, залізних і автомобільних доріг, зображених у дві лінії річок і окремо розміщених умовних знаків не допускається.

Написи завжди потрібно розміщувати так, щоб не викликало сумнівів у їх належності до конкретних об’єктів.

5.7. Зображення рельєфу

Під рельєфом місцевості розуміють сукупність нерівностей земної поверхні.

Зображення рельєфу порівняно з іншими об’єктами має свої особливості і труднощі, пов’язані, передусім, із необхідністю передачі його тримірності (ширини, довжини і висоти). Відомо багато способів зображення рельєфу, але ні один з них не в змозі задовольнити усі вимоги, які висуваються до його показу.

Рис. 42. Зображення горизонталей для масштабів 1:500 – 1:5000:

1 – горизонталі потовщені; 2 – горизонталі основні; 3 – горизонталі додаткові; 4 – горизонталі допоміжні; 5 – покажчики напряму схилів (бергштрихи); 6 – підписи горизонталей

На сучасних вітчизняних топографічних картах і планах рельєф зображається, в основному, трьома різними, але сумісно використовуваними способами: ізолініями, умовними знаками і числовими відмітками характерних точок. Природні форми рельєфу при цьому показують коричневим кольором, а техногенного походження – чорним.

Під ізолініями (від грецького ізос, що означає рівний, однаковий), розуміють плавні криві, проведені на карті чи плані через точки з однаковими кількісними значеннями. Такі лінії для зображення рельєфу суші називаються ізогіпсами або горизонталями (рис. 42), а для зображення рельєфу морського дна – ізобатами.

Основними називаються такі горизонталі, які віддалені одна від одної на прийняту висоту перерізу рельєфу. Для більшої наочності та кращого читання загального рисунка рельєфу, а також полегшення визначення висот горизонталей, кожну четверту або п’яту основну горизонталь (залежно від висоти перерізу) проводять потовщеною.

На горизонталях наносяться бергштрихи, які показують напрям схилу, і підписи висот горизонталей, що полегшують визначення висот точок. Бергштрихи являють собою рисочки (довжина їх залежить від масштабу, для 1:500 – 1:5000 довжина становить 1,0 мм), які розміщені перпендикулярно до горизонталей і, головним чином, по лініях водозборів і водорозділів. Такі лінії попередньо рекомендується намітити олівцем.

У розривах горизонталей розміщують їх підписи, які необхідно орієнтувати основою цифр по схилу, причому бажано до південної або східної рамки карти чи плану. Підпис показує висоту і виконує функцію бергштриха.

Горизонталі викреслюють по проведених олівцем лініях кривоніжкою чи пером, бергштрихи – пером. При роботі кривоніжкою слід мати на увазі, що при швидкому обведенні горизонталей туш чи фарба не встигають у достатній мірі наситити лінії; вони виходять сірими і при чищенні гумкою можуть легко стиратися. Тому рекомендується горизонталі обводити повільно, даючи можливість лініям належним чином налитися тушшю чи фарбою. Оскільки на крутих поворотах проводити горизонталі кривоніжкою важко, то такі місця краще викреслювати пером.

Для зображення рівнинного рельєфу основні і потовщені горизонталі доповнюють додатковими і допоміжними. Додаткові проводять через половину основного перерізу рельєфу (обов’язково на ділянках, де відстань між основними горизонталями перевищує 2,5 см), а допоміжні – на довільній висоті (для показу мікрорельєфу). Вони зображаються лінійним пунктиром за допомогою мікроциркуля чи смужки паперу з нанесеною на її край довжиною штрихів і проміжків між ними. На різких вигинах додаткових і допоміжних горизонталей повинен бути штрих, а не проміжок. Для дотримання цього правила штрих дозволяється дещо подовжити або укоротити.

Горизонталі проводять через зображення всіх топографічних об’єктів, крім будинків, водойм, показаних двома лініями річок, каналів, доріг, вулиць, а також ярів і сухих русел шириною по дну менше ніж 3 мм та обривів, форм рельєфу штучного походження (діючих кар’єрів, виїмок, насипів, курганів, валів корчування тощо). Горизонталі повинні бути необхідної товщини, рівними і чіткими.

Деякі форми рельєфу, як от, яри, обриви, промоїни і т. п., не можна виразити горизонталями, тому їх прийнято зображати умовними знаками (рис. 43).

Умовний знак обриву чи яру викреслюється у наступній послідовності: спочатку наноситься бровка об’єкта у вигляді суцільної тонкої лінії, а потім перпендикулярно до лінії бровки залежно від масштабу – штрихи або зубчики, які мають форму вузького рівнобедреного трикутника. Величина штрихів або зубчиків зменшується у менш глибоких місцях. Їх довжина повинна відповідати величині проекції кожного обриву на площину. Біля позначення обривів подають їх метричні показники. Вузькі яри і великі промоїни зображаються двома потовщеними лініями, а дрібні – однією лінією, потовщеною у середній її частині до 0,3 мм.

Скелі-останці – це окремі скелі, крутосхильні виступи або короткі ізольовані пасма скелястих порід. Залежно від розмірів та форм їх зображують спеціальним умовним знаком з оконтуренням суцільною коричневою лінією основи кожної скелі-останця, якщо вона виражається в масштабі. Біля зображення кожної ізольованої скелі-останця або вибірково при груповому розміщенні цих форм рельєфу підписують позначки їх вершин та основи або відносну висоту даної скелі-останця.

Геодезичні пункти і окремі місцеві предмети – орієнтири

Геодезичними пунктами називаються точки земної поверхні, положення яких (координати і висоти над рівнем моря) точно визначено і міцно закріплено (позначено) на місцевості. Залежно від способу визначення їх положення відрізняють пункти тригонометричні (або пункти тріангуляції), полігонометричні, астрономічні, нівелірні. Всі ці точки закріплюються на місцевості звичайно у вигляді різного роду дерев’яних вишок – геодезичних сигналів, пірамід або стовпів, під якими закладаються у землю спеціальні бетонні або кам’яні кладки, які називають центрами.

Геодезичні пункти мають дуже важливе значення: вони служать вихідними точками для проведення зйомок і інших точних вимірювальних робіт на місцевості. Пункти тріангуляції і полігонометрії широко використовуються ракетними і артилерійськими частинами, підрозділами під час проведення топогеодезичної підготовки стрільби як основа для точної прив’язки (визначення координат) своїх стартових і вогневих позицій, спостережних пунктів, орієнтирів, реперів і цілей.

Геодезичні пункти і окремі місцеві предмети – орієнтири

Геодезичні пункти наносять на карту з максимальною точністю; навколо їх умовних знаків ставлять позначки, що показують висоту місцеположення пункту в метрах над рівнем моря.

З особливою ретельністю на картах зображуються також орієнтири, до яких відносять місцеві предмети, що ідентифікуються на місцевості. Орієнтири поділяють на дві групи:

Ø видимі місцеві предмети, які спостерігаються здалеку (високі будівлі і споруди баштового типу, труби заводів і фабрик, радіощогли, терикони, пам’ятники, кургани, скелі-останці, окремі дерева, посадки і т.п.);

Ø контурні точки і предмети, які не підвищуються над поверхнею землі, але зберігаються тривалий час і добре помітні (перехрестя і розвилки доріг, різко позначені кути контурів рік і струмків, перехрестя головних вулиць у населених пунктах і т.п.).

Залежно від характеру місцевості орієнтирами можуть служити й інші місцеві предмети: у лісовій місцевості – будинок лісника, окрема галявина, перехрестя просік; у районах добування корисних копалин – шахти, рудник; у населених пунктах – вокзали, поштові й телеграфні станції, школи, станції метрополітену і т.п.

Більшість з перелічених місцевих предметів, що мають значення орієнтирів, за своїми розмірами (площею) не може бути виражено у масштабі карти і зображується на ній позамасштабними умовними знаками, а під час окомірної зйомки – перспективними зарисовками на полях аркуша паперу, на якому проводиться зйомка.

За орієнтири можуть бути і характерні форми рельєфу, що розглядалися вище.

Найбільш видимі на місцевості довгочасові орієнтири, що спостерігаються здалеку, під час зйомки наносять на карту як і геодезичні пункти звичайно за координатами, тобто найточніше з помилкою, що не перевищує 0,2 мм у масштабі карти (це відповідає на місцевості 5 м у масштабі карти 1 : 25 000 і 10 м для карти 1 : 50 000). Тому їх найбільш доцільно використовувати як вихідні точки, для більш точної прив’язки своїх вогневих позицій, спостережних пунктів, для засічки цілей та інших вимірювальних робіт. Помилки у нанесенні решти точок контурів і місцевих предметів (доріг, струмків, меж угідь і т.п.) під час зйомки можуть досягати 1 мм.

Дорожня мережа. На топографічних картах зображуються всі залізничні і автогужові дороги. У пустельних і малонаселених житлових районах на картах показують також стежки, караванні шляхи і тимчасові (зимові, літні) дороги.

Дорожня мережа на топографічних картах зображується позамасштабними умовними знаками, тому ширину дороги неможливо визначити по карті шляхом вимірювання умовного знака дороги. Дані щодо ширини дороги, яка зображується у дві лінії (шосе, ґрунтові удосконалені дороги), підписуються цифрами всередині умовного знака дороги.

Дороги є основними шляхами пересування і хорошими орієнтирами. Тому дороги, мости, переправи і дорожні споруди зображуються на топографічних картах з великою деталізацією, особливо на картах великого масштабу.

Залізничні дороги зображуються виходячи з поділу їх за кількістю колій на трьох-, двох- і одноколійні дороги.

Умовні знаки залізничних доріг

Кількість колій дороги позначають рисками всередині білих проміжків (не замальованих чорним кольором прямокутників) умовного знака дороги: три риски – триколійна, дві риски – двоколійна залізнична дорога. Одноколійні дороги з полотном на один путь відображаються без рисок, а з полотном на два путі – з однією рискою.

Власні назви станцій підписуються поряд з умовним знаком станції. Якщо станція залізної дороги розташована у однойменному населеному пункті або поблизу від нього, назва її може не підписуватися. У цьому випадку підпис населеного пункту, який має однакову зі станцією назву, підкреслюється тонкою чорною лінією, а у знака станції розміщується скорочена підпис „ст.”.

Чорний прямокутник всередині умовного знака станції вказує на розташування вокзалу (головного станційного корпусу) відносно колій; якщо прямокутник розміщений посередині –тоді колії проходять з обох боків вокзалу.

Скорочені підписи розміщують у таких споруд, як платформа (пл.), блокпост (бл.п.), шляховий пост (шлях.п.), будка (Б), тунель (тун.), казарма (каз.).

Особливими умовними знаками зображуються електрифіковані, вузькоколійні, підвісні і дороги, що будуються, трамвайні колії.

Автогужові дороги під час зображення їх на картах поділяють на автостради і автомагістралі, шосе, удосконалені ґрунтові і ґрунтові дороги, польові і лісові дороги, стежки. Крім того, на картах виділяють фашинні ділянки доріг, гаті і греблі.

Умовні знаки дорожньої мережі

Автостради і автомагістралі мають міцне капітальне покриття з асфальтобетону або бетону. Вони допускають швидкісний рух автотранспорту будь-якого тоннажу і бойової техніки на механічній тязі. Автостради мають ширину проїзної частини не менше 14 м, пересікаються з іншими дорогами на різних рівнях і мають велику пропускну спроможність. Автостради і автомагістралі легко відрізняються на карті від інших доріг. вони зображуються чотирма лініями (дві тонкі і дві товсті лінії), всередині яких через рівні проміжки є чорні точки.

Шосе мають покриття з асфальту, бетону, каменя, щебеня, гравію або інших матеріалів, які дозволяють рухатися автотранспорту у будь-яку пору року. Удосконалені шосе відрізняються більш міцною основою, що допускає посилений рух автотранспорту і бойової техніки.

Шосе зображується умовним знаком у дві риски (лінії), але умовний знак удосконаленого шосе небагато ширший, ніж у неудосконаленого шосе, і має всередині три чорні риски як у автострад і автомагістралей. У певних місцях протягом тієї чи іншої ділянки шосе всередині умовного знака цифрами показують ширину одягнутої частини (перша цифра) і ширину всієї дороги в метрах (друга цифра у дужках). Крім того, за наявності даних, отриманих під час зйомки місцевості, поряд з цифровим позначенням зазначають і матеріал покриття дороги: А – асфальтобетон, Г – гравій і т.п. Лінії зв’язку, які протягнуті вздовж автострад і шосе в смузі відчуження (поряд з дорогою), на картах не показують.

Автостради і автомагістралі, шосе з метою кращого розпізнавання зафарбовуються на картах червоною фарбою.

Удосконалені ґрунтові дороги (профільовані) не мають міцної основи; ґрунт проїзної частини буває додатково покращеним гравієм, щебенем, піском і т.п. З обох боків ґрунтових удосконалених доріг звичайно є канави. Протягом більшої частини року ці дороги придатні для руху автотранспорту середнього тоннажу (2-3 т).

Покращені ґрунтові дороги показують двома лініями (товстою і тонкою) і зафарбовують на картах жовтою фарбою.

Ґрунтові (селищні) дороги не мають спеціального покриття, їх прохідність для автотранспорту залежить від якості ґрунту і стану погоди. Окремі ділянки доріг можуть мати по боках канави осушення. Ґрунтові дороги зображуються на картах одинарною лінією чорного кольору товщиною 0,4-0,2 мм.

Польові і лісові дороги являють собою тимчасові ґрунтові дороги, по яких рух автогужового транспорту можливий не у всі пори року, а сезонно, звичайно під час польових робіт, вивозу лісу і т.п. Такі дороги зображуються чорними переривистими лінями товщиною до 0,2 мм.

Стежки служать шляхами для в’ючного транспорту і пішоходів і зображуються на картах переривистими лініями чорного кольору, але ланцюжки умовного знака дрібніше, ніж у польових доріг.

Ділянки доріг, що проходять через заболочені місця, які вислані по дерев’яних лежаках зв’язками хмизу (фашинами) і засипані потім шаром землі або піску, мають назву фашинних ділянок доріг. Вони позначаються рисками, що накреслені перпендикулярно до умовного знака дороги. Таким самим умовним знаком зображуються гаті (ділянки доріг, що вислані настилом з колод або жердин) і греблі (ділянки доріг через болота, які прокладені по насипах із землі, каменів та інших матеріалів). Зображення фашинних ділянок доріг, гатей і гребель.

На залізничних і автогужових дорогах показують мости, переїзди, труби, насипи, виїмки, насадження з дерев. Крім того, на залізницях показують деякі семафори (світлофори), а на автогужових – кілометрові стовпи і покажчики доріг, які можуть служити орієнтирами.

Мости на залізницях і шосейних дорогах

Мости через незначні перешкоди, довжиною до 10 м, на топографічних картах великого масштабу відображаються без цифрових позначень; у мостів довжиною більше 10 м підписується довжина у метрах (чисельник) і вантажопідйомність у тоннах (знаменник).

Мости під час зображення на картах поділяють за матеріалом будови: на металеві, кам’яні, залізобетонні, дерев’яні, за типом – на судах, понтонах і плотах.

Води і споруди біля них. На топографічних картах зображуються моря, озера, ріки, струмки, канали, канави, колодязі й інші водоймища, а також і основні споруди біля них – мости, греблі, шлюзи і т.п.

Умовні знаки берегів морів, рік і каналів

Берегові лінії морів, озер, рік і каналів, а також колодязі зображують на картах синім кольором, а площі водоймищ – блакитною (бірюзовою) фарбою. Підписи власних назв морів і рік, умовні знаки переправ і споруди друкуються чорним кольором.

На картах масштабів 1: 25 000 і 1: 50 000 ріки зображують у дві лінії, якщо вони ширше 5 м, а на картах масштабу 1: 100 000 – якщо вони ширше 10 м. Однією рискою (лінією) зображуються канали і канави шириною до 3 м, сухі канави на відміну від канав, що заповнені водою, зображуються на картах тонкими чорними лініями.

Ширина і глибина рік (каналів) у метрах підписується у місцях проміру у вигляді дробу: у чисельнику – ширина ріки, а в знаменнику – глибина. Швидкість течії рік (у метрах за секунду) показується в середині стрілки, що вказує напрямок течії. На ріках і озерах підписуються також висоти рівня води в межень відносно рівня моря (відмітки урізань води).

У бродів підписують: в чисельнику – глибина броду в метрах, у знаменнику – якість ґрунту дна (Т – тверді, П – піщані, В – в’язкі, К – кам’янисті). Наприклад, підпис бр. означає, що глибина броду 1,2 м, дно – каменисте. Скороченими підписами позначають також умовні знаки перевозів (пер.), паромів (пар.), порогів (пор.), водоспадів (вдп.).

Під час вивчення карт слід звертати увагу на пояснювальні підписи, що показують якість води: „г.-сол.” - гірко-солона і „сол.” - солона вода. Такі підписи можуть траплятися поряд із зображенням озер, колодязів та інших водоймищ у південних степових, напівпустельних і пустельних районах. Ці обставини слід враховувати під час вивчення по карті маршруту руху, під час розвідки джерел водопостачання і т.п. Якщо своєчасно не звернути увагу на підпис, який вказує на якість води у водоймищі, то після прибуття до нього підрозділ може залишитися без води, придатної для пиття, що ускладнить виконання бойового завдання.

Для полегшення пошуку і вибору по карті джерел водопостачання головні колодязі у степових і пустельних районах виділяють від другорядних особливим, більш великим за розміром умовним знаком. Крім того, за наявності даних поряд з умовним знаком колодязя дається пояснювальний підпис: у чисельнику – відмітка висоти земної поверхні біля колодязя, в знаменнику – глибина колодязя у метрах. Поряд, у дужках, може бути зазначена якість води або стан колодязя („сух.” – сухий, „засип”. – засипаний ). Наприклад, підпис поряд з умовним знаком колодязя (сол.) означає, що абсолютна висота землі біля колодязя 125,7 м над рівнем моря, глибина колодязя 5 м, вода – солона.

Умовні знаки мостів, переправ і гідротехнічних споруд

Зразки підписів назв рік і каналів, колодязів і джерел води

Ґрунтово-рослинне покриття зображується на картах звичайно масштабними умовними знаками. До них відносять умовні знаки лісу, кущів, садів, парків, лугів, боліт, солончаків, а також умовні знаки, що зображують характер ґрунтового покриття, – піски, кам’яниста поверхня, галечники.

Умовні знаки ґрунтово-рослинного покриття застосовуються на картах у поєднанні одного з одним. Наприклад, для того щоб показати заболочений луг з кущами, контур цієї ділянки заповнюється знаками болота, луговини і кущів. Тому для того щоб читати карту, потрібно знати не тільки відомі знаки, але і їх значення у поєднанні одного з одним.

Контури (межи) ділянок місцевості, що покриті лісом, кущами, а також болота або луговини позначаються пунктиром у вигляді точок. Якщо контуром (межею) лісу, саду або інших угідь служать канави, просіки, шляхи, то в цьому випадку умовний знак паркану, шляху або іншого місцевого предмета замінює собою пунктир.

Площі лісу всередині контуру зафарбовують зеленою фарбою. Порода лісу показується значком листяного, хвойного або змішаного лісу, а за наявності даних про породу лісу і його характеристики зазначаються пояснювальними підписами і цифрами.

Площі, що покриті поросллю лісу (висотою до 4 м), лісними розсадниками, суцільними кущами, виноградниками й іншими ягідними кущами, всередині контуру заповнюються відповідними умовними знаками і зафарбовуються блідо-зеленим кольором. За наявності даних на ділянках суцільних кущів значками показується порода кущів і підписується середня висота кущів у метрах.

Умовні знаки лісів і кущів

Болота зображуються з поділом їх за ступенем прохідності для механізованих підрозділів (у пішому строю) на прохідні, важкопрохідні і непрохідні. Прохідні болота прийнято вважати за глибиною (до твердого ґрунту) не більше 0,3 – 0,4 м; глибину їх на картах звичайно не підписують. Глибина важкопрохідних і непрохідних боліт підписується поряд з вертикальною стрілкою, яка вказує місце проміру. На всіх болотах відповідними умовними знаками показується їх покриття (трав’яне, мохове і тростинне), а також наявність лісу і кущів.

Умовні знаки боліт

Ґрунтове покриття, як відомо, суттєво впливає на умови прохідності і умови маскування. По кам’яній поверхні ускладнюється пересування колісного і гусеничного транспорту. У той самий час окремі великі камені і групи каміння створюють природні укриття від вогню стрілецької зброї. За каменями можна приховатися під час перебігання і маскуватися від наземного спостереження. Для зображення на картах кам’яної поверхні і накопичення каміння застосовується відповідний умовний знак.

Бугристі піски за своїми тактичними властивостями відрізняються від рівних пісків тим, що окремі бугри можуть бути використані для маскування при перебіжках і як укриття від вогню. Тому на карті бугристі піски виділяються особливим умовним знаком.

У південних степових і напівстепових районах трапляються ділянки місцевості з ґрунтом, дуже насиченим сіллю. Такі ділянки з бідною рослинністю і покриті кіркою або відкладанням солей називаються солончаками.

Солончаки бувають мокрі і сухі. Мокрі солончаки – „шори” – являють собою в’язкий вологий пісочно-глиняний ґрунт з рідкою рослинністю і є перешкодою для руху колісного транспорту. На картах солончаки показують вертикальними штрихами синього кольору з поділом на прохідні і непрохідні. Зображення солончаків, пісків, боліт і ґрунтово-рослинного покриття.

Умовні знаки лугів, степів і пустель

2-е питання. Види умовних позначень на карті. Головні точки поза масштабних умовних позначень.

Дата добавления: 2015-08-05 ; просмотров: 65 ; Нарушение авторских прав

Ротару:и даже после 45 лет Ваша кожа будет свежей и подтянутой, если...

Добавляю 1 каплю и СЕКС с мужем длится по 2-3 часа. Потенция железная!

Почему все аптеки молчат? Грибок ногтя боится как огня дешевого...

При простатите и вялой потенции никогда не трогайте свой...

Вам кричу! Если ноют колени и тазобедренный сустав cразу убирайте из рациона...